Письменник Юрій Іздрик: «Намагаюся віднайти в собі талант просто жити»
Творчість Іздрика як літератора, художника чи музиканта –
однозначно не для широкого загалу. Казати, що його твори елітарні,
мабуть, заголосно, а от що вони особливі – правда на всі сто відсотків.
Це як раз той випадок, коли його або сприймаєш, або ні. Третього шляху
просто немає. Іздрик вже перестав бути просто «творчою особистістю» –
це вже своєрідне явище в українському літературному просторі.
Юрій Іздрик має стиль, якому не зраджує багато років попри всі закиди
критиків. Він йде своєю, лише йому відомою дорогою, і, судячи з усього,
не збирається з неї звертати. Можливо, саме це і сприяє постійній
увазі до Іздрикових творів та проектів, адже всі чекають, що він утне
цього разу.
Минулого року жодного письменника так часто не згадували у ЗМІ,
як Юрія Іздрика. Було перевидано твори, написані раніше, вийшли нові
книжки, були виставки. З чим пов’язана така активність?
Мабуть, це наслідок того, що з роками починаєш цінувати кожен день
просто як нагоду для радості. Мені хочеться пожити ще якомога довше і
якомога активніше. Справа не у відчутті, ніби не встиг чогось зробити,
чи якійсь подібній бридні. Я вже все встиг. І решту часу сподіваюся
просто тішитися життю.
Як загалом пройшов минулий рік для Вас як для митця? Чи вдалося реалізувати всі заплановані проекти? Що плануєте на 2010-й?
Вдалося реалізувати заледве третину. Але я цим не дуже переймаюся. Ніщо
справді важливе не втратиться. Як кажуть, якщо рукописи не горять, то
порожнє бла-бла-бла – тим паче. На 2010 рік найважливіший –
принаймні, поки що – проект Black&Wight. Це зосереджена довкола
«Четверга» № 32 мультимедійна програма, зокрема серія арткорпоративів
створеної під цей проект тремор-групи «DRUMТИАТР», що відбуватимуться
(і вже відбуваються) в різних містах України. Найближчі у планах
виступи в Острозі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Хмельницькому. Чи відчули на собі кризу? Якщо так, то в чому це проявилось?
Криза допомогла мені відмовитися від зайвих поїздок, закрити
мертвонароджені проекти і не вплутатися в сумнівні кредитні авантюри.
Ставлення до Ваших творів неоднозначне – хтось захоплюється, хтось критикує. А яким Ви уявляєте свого читача?
Та власне, таким і уявляю — хтось захоплюється, хтось критикує. А хіба
буває по-іншому? Насправді мій читач той, до кого мої тексти справді
щось промовляють. Ті ж, для кого моя знакова система, мій спосіб
літературної комунікації незрозумілі або неприйнятні, однаково з моєї
писанини нічого не почерпнуть. Як читач я також не всіх авторів
сприймаю і приймаю у власний внутрішній світ.
Щодо книги «Таке» – як виникла ідея взяти участь в конкурсі Бі-Бі-Сі? Як Ви гадаєте, чим цей текст вплинув на рішення журі?
Книгу на конкурс подало видавництво. Я цілком прагматично розумів, що
«Таке» має шанси отримати премію – книженція об’єктивно не найгірша.
Але так само прагматично розумів, що шанси ці такі ж мізерні, як і
розмір премії, тому особливо нема чим перейматися. Що саме вплинуло на
рішення журі, гадаю, доречніше питати у самого журі («Дуже
сподобалось», – лаконічно каже про «Таке» Юрія Іздрика журналіст та
один із членів журі конкурсу Андрій Куликов. І додає: «Щоб відповісти
на питання, про що ця книга, треба написати ще одну. Але оскільки
Іздрик уже це зробив, то просто рекомендую прочитати вже готову.
Популярність прози Іздрика є відповіддю тим, хто твердить про смерть
постмодернізму в українській і світовій літературі: в Іздрикових
текстах він живіший за всіх живих», – авт.).
Як оцінюєте своїх колишніх конкурентів на конкурсі?
Я взагалі не трактую літературну ситуацію як ситуацію конкурентної
боротьби. Особливо, коли йдеться про літературу українську. Яка тут може
бути конкуренція? У нас ще правопису усталеного немає на 18-му році
незалежності! Що вже й говорити про незаповнені жанрові ніші,
відсутність притомної белетристики, літературознавства і прочая, і
прочая… Тут нам всім пітніти й нивку угноювати треба ще років зо
двадцять, яка там конкуренція… Тож якщо хтось із колег отримує яку
премію грошову, то я цьому лише радію — бодай якась компенсація за
безкоштовну (по суті) письменницьку працю.
Ваше ставлення до подіб-них конкурсів чи премій: що вони дають письменникові, окрім матеріальної винагороди?
Ставлення моє таке, що цих конкурсів до смішного мало і вони до
смішного смішні – і за своїм реноме, і за розміром премій. Не розумію,
чому до цього часу в Україні немає свого «Букера» — престижного й
вартісного водночас. Якось нічого не чути з боку українського
«Пен-Клубу» («Пен-Клуб» – міжнародна неурядова організація, яка
об’єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був
створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці
письменників всього світу. Це одна з найстаріших організацій, яка
бореться за права людини, і одна з найстаріших міжнародних
письменницьких організацій – авт.). От і виходить, що літературна
премія української служби Бі-Бі-Сі – не лише перша в моєму житті, але й
найпрестижніша. Сподіваюся, це непорозуміння тимчасове.
Якщо не секрет, як витратили премію від Бі-Бі-Сі (1000 фунтів стерлінгів – авт.)?
Меншу половину — дружині, решту — на скромні чоловічі радості буддійського, скажімо так, характеру.
Чого бракує в сучасній українській літературі? Які книжки радили б читати?
Бракує власне літератури. Сякий-такий національний треш уже
продукується, а літератури, як завжди, — катма. А читати… Та якісь
хороші книжки треба читати. А які саме — кожен собі знає сам.
Ви куруєте галерею «Маргінеси» і журнал «Четвер». Яку місію несуть ці проекти? Чим плануєте здивувати найближчим часом?
Ні, галерею «Маргінеси» я не курую – я час від часу співпрацюю з нею як
художник. А от головним редактором «Четверга» залишаюся і про
найближчі плани можу розповісти. Найближчим часом повинне з’явитися
довогоочікуване 31 число журналу. Це «Ave imperator!» – авторський
проект такого собі Олександра Лінника (за іншими джерелами — Лірника),
літературного авантюриста й містифікатора. А в травні — проект
Black&Wight, про який я згадував і який вміщатиме не лише
«Четвер» № 32, але й CD-додаток із записами тремор-групи «DRUMТИАТР» та відеобонусом скандально відомого блоггера If-Ro.
Наскільки я знаю, Ви постійно проживаєте в Калуші. Не було бажання переїхати до більшого міста?
Ні. Хіба до меншого.
Юрко Іздрик – письменник, художник, музикант… Які ще маєте таланти? І взагалі, що надихає на творчість?
Останнім часом намагаюся віднайти в собі талант просто жити. Кайфово,
ненапряжно, легко і, по спроможності, радісно жити. А творчість — це
лише елемент такого життя. Як чай з молоком, як стебла трави, як
подорожі крізь сутінки до світла й тепла.
Що робите у вільний від творчості час?
П’ю чай з молоком, вдивляюся в небо крізь стебла трави, подорожую в сутінках, шукаю тепло.
Пpивeт! Я замeтилa, что мнoгие пaрни пpедпoчитают обычныx дeвyшек. Я aплодирyю мужчинам, y котоpых хвaтилo смелoсти нacладиться любовью многих жeнщин и выбpать ту, кoтoрaя, кaк он узнал, бyдет его лyчшим дpугoм вo время yxабиcтой и сумaсшeдшей дoрoги, нaзывaемой жизнью. Я хoтелa бы быть тoй подрyгой, а нe простo cтабильной, надежнoй и cкучнoй домохoзяйкой. Мнe 23 лет, Mapгаpита, из Чexии, тaкжe знаю aнглийcкий язык. Β любом cлyчаe, вы можете найти мoй прoфиль здecь: http://ragurompherotaf.tk/page-92592/
Πpивeтǃ Я зaметила, чтo мнoгие пaрни пpедпoчитают обычныx девyшeк. Я аплoдирую мyжчинaм, у кoтoрыx xвaтило смелocти наcлaдиться любoвью многих женщин и выбрaть тy, котoрaя, кaк oн узнал, бyдeт eго лyчшим другoм во врeмя уxaбиcтой и cумaсшедшей доpоги, нaзываeмой жизнью. Я xoтела бы быть тoй пoдpyгой, a не пpосто стабильной, нaдежной и скучнoй домoxoзяйкoй. Мне 23 лeт, Кpиcтина, из Чeхии, тaкжe знаю английский язык. В любом cлyчae, вы мoжетe найти мoй пpофиль здеcь: http://winvecoggoogstilub.tk/page-29836/
