П`ятниця, 29.05.2020, 08:33Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Що для Вас щастя?
Всього відповідей: 71

Друзі сайту

Статистика

Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

Письменник Юрій Іздрик: «Намагаюся віднайти в собі талант просто жити»
Творчість Іздрика як літератора, художника чи музиканта – однозначно не для широкого загалу. Казати, що його твори елітарні, мабуть, заголосно, а от що вони особливі – правда на всі сто відсотків. Це як раз той випадок, коли його або сприймаєш, або ні. Третього шляху просто немає. Іздрик вже перестав бути просто «творчою особистістю» – це вже своєрідне явище в українському літературному просторі.
Юрій Іздрик має стиль, якому не зраджує багато років попри всі закиди критиків. Він йде своєю, лише йому відомою дорогою, і, судячи з усього, не збирається з неї звертати. Можливо, саме це і сприяє постійній увазі до Іздрикових творів та проектів, адже всі чекають, що він утне цього разу.


Минулого року жодного письменника так часто не згадували у ЗМІ, як Юрія Іздрика. Було перевидано твори, написані раніше, вийшли нові книжки, були виставки. З чим пов’язана така активність?

Мабуть, це наслідок того, що з роками починаєш цінувати кожен день просто як нагоду для радості. Мені хочеться пожити ще якомога довше і якомога активніше. Справа не у відчутті, ніби не встиг чогось зробити, чи якійсь подібній бридні. Я вже все встиг. І решту часу сподіваюся просто тішитися життю.

 Як загалом пройшов минулий рік для Вас як для митця? Чи вдалося реалізувати всі заплановані проекти? Що плануєте на 2010-й?

Вдалося реалізувати заледве третину. Але я цим не дуже переймаюся. Ніщо справді важливе не втратиться. Як кажуть, якщо рукописи не горять, то порожнє бла-бла-бла – тим паче. На 2010 рік найважливіший – принаймні, поки що – проект Black&Wight. Це зосереджена довкола «Четверга» № 32 мультимедійна програма, зокрема серія арткорпоративів створеної під цей проект тремор-групи «DRUMТИАТР», що відбуватимуться (і вже відбуваються) в різних містах України. Найближчі у планах виступи в Острозі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Хмельницькому.

Чи відчули на собі кризу? Якщо так, то в чому це проявилось?
Криза допомогла мені відмовитися від зайвих поїздок, закрити мертвонароджені проекти і не вплутатися в сумнівні кредитні авантюри.

 Ставлення до Ваших творів неоднозначне – хтось захоплюється, хтось критикує. А яким Ви уявляєте свого читача?

Та власне, таким і уявляю — хтось захоплюється, хтось критикує. А хіба буває по-іншому? Насправді мій читач той, до кого мої тексти справді щось промовляють. Ті ж, для кого моя знакова система, мій спосіб літературної комунікації незрозумілі або неприйнятні, однаково з моєї писанини нічого не почерпнуть. Як читач я також не всіх авторів сприймаю і приймаю у власний внутрішній світ.

 Щодо книги «Таке» – як виникла ідея взяти участь в конкурсі Бі-Бі-Сі? Як Ви гадаєте, чим цей текст вплинув на рішення журі?

Книгу на конкурс подало видавництво. Я цілком прагматично розумів, що «Таке» має шанси отримати премію – книженція об’єктивно не найгірша. Але так само прагматично розумів, що шанси ці такі ж мізерні, як і розмір премії, тому особливо нема чим перейматися. Що саме вплинуло на рішення журі, гадаю, доречніше питати у самого журі («Дуже сподобалось», – лаконічно каже про «Таке» Юрія Іздрика журналіст та один із членів журі конкурсу Андрій Куликов. І додає: «Щоб відповісти на питання, про що ця книга, треба написати ще одну. Але оскільки Іздрик уже це зробив, то просто рекомендую прочитати вже готову. Популярність прози Іздрика є відповіддю тим, хто твердить про смерть постмодернізму в українській і світовій літературі: в Іздрикових текстах він живіший за всіх живих», – авт.).

Як оцінюєте своїх колишніх конкурентів на конкурсі?

Я взагалі не трактую літературну ситуацію як ситуацію конкурентної боротьби. Особливо, коли йдеться про літературу українську. Яка тут може бути конкуренція? У нас ще правопису усталеного немає на 18-му році незалежності! Що вже й говорити про незаповнені жанрові ніші, відсутність притомної белетристики, літературознавства і прочая, і прочая… Тут нам всім пітніти й нивку угноювати треба ще років зо двадцять, яка там конкуренція… Тож якщо хтось із колег отримує яку премію грошову, то я цьому лише радію — бодай якась компенсація за безкоштовну (по суті) письменницьку працю.

 Ваше ставлення до подіб-них конкурсів чи премій: що вони дають письменникові, окрім матеріальної винагороди?

 Ставлення моє таке, що цих конкурсів до смішного мало і вони до смішного смішні – і за своїм реноме, і за розміром премій. Не розумію, чому до цього часу в Україні немає свого «Букера» — престижного й вартісного водночас. Якось нічого не чути з боку українського «Пен-Клубу» («Пен-Клуб» – міжнародна неурядова організація, яка об’єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці письменників всього світу. Це одна з найстаріших організацій, яка бореться за права людини, і одна з найстаріших міжнародних письменницьких організацій – авт.). От і виходить, що літературна премія української служби Бі-Бі-Сі – не лише перша в моєму житті, але й найпрестижніша. Сподіваюся, це непорозуміння тимчасове.

 Якщо не секрет, як витратили премію від Бі-Бі-Сі (1000 фунтів стерлінгів – авт.)?

Меншу половину — дружині, решту — на скромні чоловічі радості буддійського, скажімо так, характеру.

Чого бракує в сучасній українській літературі? Які книжки радили б читати?
Бракує власне літератури. Сякий-такий національний треш уже продукується, а літератури, як завжди, — катма. А читати… Та якісь хороші книжки треба читати. А які саме — кожен собі знає сам.

 Ви куруєте галерею «Маргінеси» і журнал «Четвер». Яку місію несуть ці проекти? Чим плануєте здивувати найближчим часом?

Ні, галерею «Маргінеси» я не курую – я час від часу співпрацюю з нею як художник. А от головним редактором «Четверга» залишаюся і про найближчі плани можу розповісти. Найближчим часом повинне з’явитися довогоочікуване 31 число журналу. Це «Ave imperator!» – авторський проект такого собі Олександра Лінника (за іншими джерелами — Лірника), літературного авантюриста й містифікатора. А в травні — проект Black&Wight, про який я згадував і який вміщатиме не лише
«Четвер» № 32, але й CD-додаток із записами тремор-групи «DRUMТИАТР» та відеобонусом скандально відомого блоггера If-Ro.

Наскільки я знаю, Ви постійно проживаєте в Калуші. Не було бажання переїхати до більшого міста?

 Ні. Хіба до меншого.

Юрко Іздрик – письменник, художник, музикант… Які ще маєте таланти? І взагалі, що надихає на творчість?

 Останнім часом намагаюся віднайти в собі талант просто жити. Кайфово, ненапряжно, легко і, по спроможності, радісно жити. А творчість — це лише елемент такого життя. Як чай з молоком, як стебла трави, як подорожі крізь сутінки до світла й тепла.

 Що робите у вільний від творчості час?

П’ю чай з молоком, вдивляюся в небо крізь стебла трави, подорожую в сутінках, шукаю тепло.
Категорія: Мои статьи | Додав: volyk (20.08.2010)
Переглядів: 1848 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Gerardo   [Матеріал]
Slam dunkin like Shaquille O'Neal, if he wrote ifnormaitve articles.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2020 | Сайт управляється системою uCoz