Мене зігріють літні зорі,
Та клятий вітер не втиха.
Блукаю я в життєвім морі,
Неначе проклята душа.
Нема мені того спокою,
Що я жадаю і молю.
З тобою, може, заспокою
Я душу спраглую свою?
Та все ж кидає вітер-кат
Мене у різнії боки.
Нема часу тобі сказать…
А може, краще промовчати –
Не буде серце болю знати,
Бо знаю, що й тебе покину
І в інший бік собі полину,
Про тебе згадку збережу.
Та ні! Мабуть, скажу.
Оті слова, неначе дощ,
Впадуть на твоє полотно
І ти також мені наллєш
Кохання - біле молоко.
